Наша чудова Бобриця майже з усіх боків оточена переважно сосновим лісом. Саме ліс є атракцією, завдяки якій багато людей вирішує оселитися тут. Навколо лісу зараз точиться боротьба, де з одного боку стоїть громада, занепокоєна темпами вирубки — фактично винищення — цього скарбу, а з іншого — структури, що мають вигоди від вирубки та реалізації деревини.
А чи знаєте ви історію нашого Бобрицького лісу? Скільки йому років, і як він тут з'явився?
Раніше довкола Бобриці аж до хутора Ковбасин були луки. Буяв чебрець і безсмертник, маслюки росли. Ніби воно й непогано, от тільки суховії дошкуляли. Як подме-повіє, так усі поля в піску стоять. Тож було ухвалене рішення насадити ліси довкола, і в шестидесяті роки минулого століття народився наш ліс. Посадковий матеріал забезпечувало лісництво, а садили діти, школярі 12 — 13 років. Самі, без жодного примусу. А хто ж би ще? Батьки на роботі в колгоспі, у лісника іншої роботи повно. От діти у вільний час зберуться компанією і йдуть до лісника попрацювати. За це їм у колгоспі записували трудодні, які потім оплачували. Ящо зазирнути до копії колгоспної книги трудоднів, що зберігається у музеї, побачимо записані там цілі родини: батьки й діти, і трудодні навпроти дитячих імен — найчастіше за посадку лісу. Якщо не лінуватися, за літо таким чином можна було заробити 28 — 30 рублів.
 |
 |
 |
Лісник, звісно, теж не сидів, склавши руки. Його робота була вирощувати посадковий матеріал, організовувати посадку, розчищати й охороняти ліс.
Про цю охоронну функцію хочеться сказати окремо. Чим опалювалися в селі у догазові часи? Звичайно, хмизом і шишками. То шишки в лісі збирати можна було, але як хто набере собі хмизу і попадеться з ним лісникові — чи Потапенку Лукіяну, чи Бібікову Роману, а чи Фесенку — не радий буде, що й подумав про той хмиз. Тут вам і судові справи, і штрафи немаленькі. Суворі були лісники, незговірливі. Про ліс дбали чи не краще, ніж про своє особисте господарство. Боялися їх, правда, але ж і поважана людина був лісник на селі!
Бачите, ліс наш ще зовсім молодий. 50 — 60 років — хіба то вік? Рости йому ще й рости, а нам з вами випало його захищати і дізнаватися більше про історію казкового місця, в якому живемо. Цю та багато інших натхненних історій можна почути, завітавши до музею етносу та історії села Бобриця.