Бобриця очима журналістки з Нью-Йорку

Публікуємо враження Лідії Корсун (Нью-Йорк) від відвідування села Бобриця спеціально для «Час і Події».

«Казкове село Бобриця» – це бренд, що ідентифікується на українському рівні» 

(Із «Стратегічного плану розвитку села Бобриця на 2015-2019 рр.»)

Це розповідь про унікальний досвід. Про те, як можна будувати Україну знизу. Як реально втілюється в життя головна стаття Конституції України: «Народ (громади) – є джерелом влади». Розповідь про те, як люди в маленькому селі самі організувалися і перетворюють своє село своїми ресурсами і зусиллями в … казкове. 

Казка в нинішніх реаліях – це чисте, комфортне, з елементами зовнішньої естетики, відповідної культури стосунків односельців село. Казка – це креативність, творчість односельців – малих і дорослих. Казка – це вірити в неї і творити її своїми руками. А для цього має бути готовність об’єднатися і щось зробити поза парканом своєї хати чи котеджу. Для спільного добра. «Казкове село Бобриця» – це не лише мрія, а наявний план на п’ять років. Минуло близько двох років від появи ідеї. Що зробили і як? Не передати, як же все цікаво! Але спробую.

Бобриця вчорашня

З чого все почалося?
Отож, село Бобриця на відстані лише 20 км від Києва по Житомирській трасі. Входить до Києво-Святошинського району. Сховалася ця Бобриця в оточенні соснових лісів, далеко від центральної дороги. Колись тут водилося дуже багато бобрів, від яких і пішла назва, а нині розмальований бобер – візитівка села. Населення офіційно – 750 осіб. Насправді – від 2,5 до 3 тис. людей проживають тут без т. з. «прописки». Кияни мають у селі дачі та городи в садових кооперативах або просто в селі, живуть тут сезонно або ж протягом року. Бажаючих «притулитися» тут до природи багато. Ліс поряд. Озера і річка. Повітря чисте.

І, можливо, я б не дізналася про це село ще довго-довго, принаймні, в цей приїзд, якби не маленька щомісячна газетка на 4-х сторінках з багатьма кольоровими фото під назвою «Наша Бобриця», № 4, серпень 2015 р., яку мені подарували друзі. Сказали, що її випускає громада села своїми силами. Під назвою газети був лише сайт: www.bobrytsya.кiev.uа. Була вражена її матеріалами, і вирішила побачити все своїми очима.

З казковою Бобрицею мене познайомила мешканка Бобриці Тамара Сухенко – одна з генераторів змін у Бобриці, психолог, фасилітатор (спеціаліст, який допомагає групам та організаціям дійти згоди, напрацювати спільні рішення). Тамара Вікторівна – членкиня правління Бобрицького сільського благодійного фонду «Розвиток і благоустрій», розумна оповідачка та гід. Вона й познайомила мене із селом, його інтер’єром з ознаками нового мистецького оформлення, з головою села, працівниками сільради, унікальною цікавою людиною – директором місцевого краєзнавчого музею та деякими мешканцями.

Бобриця позавчорашня

«Післязавтра почалося позавчора» – так назвав свою книгу київський письменник-публіцист Борис Кириченко про життя кращих представників українства ХІХ-ХХ сторіч, які жили і працювали для народу. Як, наприклад, відомий меценат ХІХ ст. Євген Чикаленко. Назва образна і правильна, про те, що майбутнє залежить від минулого. Тому кілька слів про минуле Бобриці. Окрім природи, лісів, озер – чудових дарів природи – Бобриця пишається своїм козацьким походженням. Заклали Бобрицю та сусіднє село Забір’я у XVII cт. (1648 р.) в часи Хмельниччини, родини козаків Білогородської сотні Київського козацького полку, зокрема, Потапенки, Ігнатенки, Яковенки, Куйовди та десятки інших.

А ще має пишатися Бобриця своїми людьми. Назву лише ім’я одного з них. Саме в Бобриці народився, нині мешкає і працює на громадських засадах великий українець, патріот, інтелектуал, людина всебічної культури, музеєзнавець, історик-дослідник, організатор і хранитель Бобринського історико-краєзнавчого музею Микола Андрійович Ковальчук. Має інтелект і талант від Бога. Або талант – самородок. А ще – козацькі гени. Незнищенна генна спадщина, якою маємо пишатися і розуміти, чим ми, нащадки козацьких родів, особливі. Микола Андрійович уже після 30-річної служби, вийшовши на пенсію, створив цей музей, власноручно зібравши для нього 12 тис. одиниць (!) фонду старожитностей та 5,5 тис. фотоматеріалів. Розшукав в архівах матеріал для трьох книг, одна з них – «Роде мій красний» – видавництва «Пульсари», в якій описав історію 20-ти козацьких родин села Бобриця від часів її заснування і до сьогодні. Три роки працював у державному архіві в Києві, щоб по крихтах зібрати все описане! Скільки ж подяк заслуговує автор від нащадків цих родин! Продовжує опікуватися музеєм щоденно. Була в захваті. Не хотілося його полишати. Це ж наочний, предметний літопис історії українського села, країни, який хочеться повільно читати і читати, розглядаючи «одиниці фонду». А скільки в цих стінах, обвішаних до сантиметра експонатами, любові та особливої аури цього талановитого подвижника і патріота, цього бобрицького Петра Гончара. (Петро Гончар, 1911-1997, всесвітньовідомий український етнограф, який власноручно зібрав тисячі предметів та архівних фото народних старожитностей, створив приватний музей, який нині став державним, під назвою «Український центр народної культури. Музей Івана Гончара», Київ.

Поталанило Бобриці (та її околицям) не тільки на пращурів козацького роду, не тільки на покоління талановитих самородків, відданих патріотів, таких, як Микола Ковальчук, а й на сучасне покоління бобричан. Йдеться про нових людей з новим мисленням, сучасною професійною освітою, практичним досвідом, професіоналів, які вміють і готові діяти. Той клас бізнесменів, підприємців, які врятують Україну. Їхні імена ви зустрінете в моїй розповіді.

Бобриця вчорашня – початковий плацдарм ініціаторів «Казкового села»

«Вчорашня Бобриця» в цих нотатках – це та картинка, з якої починали активісти громади – ініціатори проекту «Казкове село Бобриця». Наважуся стверджувати, що тут і сьогодні почали діяти теж нащадки козацького роду навіть серед тих, хто тут не народився, хто поселився тут нещодавно. Це, здебільшого, представники середнього класу. Ті, на кого може опиратися держава, але наразі цього не робить, а навпаки – нищить. Це професіонали – подвижники, служителі добру і людям. Якщо навіть вони вирішили створити приємне зовнішнє середовище для себе. Але ж і для людей!!! Це, до прикладу, підприємець Роман Іваненко (один з авторів ініціативи), це і Тамара Сухенко, Сергій Коннов, Андрій Оністрат, Юрій Яковенко , Олег Шкула і всі активні бобричани, які підтримують і допомагають реалізовувати зміни. 

Який вигляд мала Бобриця якихось кілька років тому? Засмічена, як і більшість наших українських сіл. Особливо ділянки лісу, які тут впритул прилягають до сільських будівель. Адже «туристи» – місцеві та приїжджі –традиційно викидають всі відходи собі під ноги або в ліс. Сільрада свого приміщення не мала і ще немає. Була церква, Будинок культури з бібліотекою і фельдшерським пунктом, молодша школа і музей. Садові товариства, за парканами яких, звичайно, були по-господарськи впорядковані садиби. Деякі з них – це приватні території. З підприємств – жевріло комунальне підприємство «Бобриця» для централізованого вивезення сміття. Але воно мало лиш один трактор і бюджет у сумі 6 тис. гривень на місяць (менше, ніж 300 доларів). Це якраз місячна платня двом працівникам і пальне для трактора. Все! А трактор ще має звичку ламатися. На ремонт грошей не було...

Бобриця сьогодні: місцева громада діє

Сьогоднішня Бобриця починалася приблизно разом з Євромайданом. Наприкінці 2013-го. Якраз тоді мешканець Бобриці, економіст за професією Роман Іваненко, який збудував там собі будинок, але ні інфраструктура села, ні його засміченість, ні купа всього іншого безладу, притаманне нашим малим населеним пунктам,його не влаштовувала. Вирішив щось зробити для комфортного життя. Перший візит був до голови сільської ради із запитанням, чим може допомогти? Подивилися бюджет: ниций, всього 840 тис. грн./на рік (приблизно $40 тис.). Зрозумів, що забезпечити нормальну життєдіяльність села з таким бюджетом неможливо. Для початку взявся за організацію обновлення села місцевими ресурсами. 

На запитання «Яким чином досягли збільшення бюджету села до 3,5 млн. грн. у 2015 р.» Роман відповів: «Моя спеціальність – економіка та управління. Проаналізували дохідну частину бюджету. Які податки йдуть у місцевий бюджет. Хто платники. Збільшили дохідну базу – багато підприємств/підприємців зареєстровані не в Бобриці, хоча фактично тут проживають. Єдиний податок став головним джерелом наповнення. Я теж перереєстрував двох платників податку».

Створив сільський благодійний Фонд «Розвиток та благоустрій». Ще п’ять осіб односельчан-однодумців із професіоналів-підприємців увійшли в правління Фонду і стали першими вкладниками. Вирішено створити стратегічний план розвитку села на 5 років. А для цього треба було, щоб мешканці повірили їм.

«Перші півроку, – розповідає пан Роман, – було важко з довірою. Вирішив менше говорити, а переконувати ділом». І перше, за що взявся – прибирання сміття. Із села та околиць. Пише листівки, розміщує оголошення-заклики на встановленій своїми силами дошці оголошень у центрі села. До слова, ця дошка була першим елементом каналу комунікації з громадою. Потім з’явилася своя газета, а далі – сайт і сторінка на Фейсбуці, а головне – масові події, зустрічі, чаювання, під час яких спілкувалися і часто неформально обговорювали хід справ.

...А в цей час «дозрівала» для такої ж мети – «щось робити» – мій гід – Тамара Сухенко. Активна учасниця Майдану, вона, зокрема, підтримувала майданівську бібліотеку в Українському домі, спостерігаючи, що там читають, купувала книжки та поповнювала фонд. Тоді ж вирішила заглянути в бібліотеку свого села, дізналася про фонд, що там читають. Під впливом Майдану з’явилася внутрішня потреба щось робити для реалізації змін. 

«Після смертей учасників Майдану, – каже Тамара Вікторівна, – совість не дозволяла скривдити цих людей та їхніх рідних, не взявшись до роботи на громадські ниві. Треба було знайти свою ділянку, де б я могла щось змінити на краще. Після першого «помаранчевого майдану» 2004 року я працювала в проекті, який займався реформами зверху (на законодавчому рівні), вже тоді усвідомила, що без підтримки знизу, місцевих ініціатив системні зміни не відбудуться. Думай глобально – дій локально, серце лежало до реальних дій на локальному рівні. Також ще тоді зрозуміла, що потрібні серйозні зміни у свідомості, коли фокус змінюється від вимог до інших до збільшення вимог до себе як до громадянина. Так я і мої сусіди обрали свій шлях – покращити своє село. Познайомилася з Романом Іваненком, який уже встиг створити сільський благодійний фонд. Я ввійшла в його правління в 2014 році і долучилася до спільної роботи. Кілька наших активістів, членів правління Фонду, почали готувати зустріч із громадою села, щоб познайомити з нашими проектом і залучити охочих в свою команду. Часу для критики влади не залишалося». 

Стратегія розвитку села на п’ятирічку (2015-2019 рр.)

Над підготовкою стратегічного плану три місяці працювали 18 мешканців села – голова сільради, деякі депутати, місцевий священик, члени правління благодійного фонду«Розвиток та благоустрій села Бобриця» та інші мешканці села. Зустрічалися для обговорення шість разів, модерувала зустрічі Тамара Сухенко. Як професійний фасилітатор, вона використовували найкращий світовий досвід проведення групових дискусій для визначення стратегії населеного пункту. Головною метою було напрацювати спільне бачення майбутнього Бобриці, детальний план з датами та призначити людей, які відповідатимуть за конкретну ділянку роботи. Плануючи проекти, враховували як економічні, так і культурні, соціальні, екологічні чинники. 

Одна з проблем влади, і місцевої зокрема, – це постійне гасіння пожеж, у прямому та переносному значеннях, і відсутність стратегічного підходу. Тому і вирішили почати саме зі стратегічних питань – позиціонування населеного пункту.

Бачення майбутнього Бобриці було презентовано громаді на зборах, спочатку його зустріли з недовірою, адже українців часто скривджували політики і вони перестали вірити обіцянкам. Але учасникам наприкінці зустрічі все ж вдалося отримати кредит довіри та підтримку більшості. 

Стратегія розвитку Бобриці як документ є у відкритому доступі у групі «Казкове село Бобриця» у Фейсбуку. Вона включає, зокрема, розділи: визначення цінностей громади, можливості, сильні, слабкі сторони, зовнішні загрози та ін. І найцікавіше – вже відзвітували, що виконано за 9 місяців 2015 року (23 позиції!). Окремо пояснили, чому вдалося це все зробити. Стверджую, що даний план – це зразок сучасного планування в умовах вільного ринку.

Ознайомитися з цим та іншими документами можна в групі «Казкове село Бобриця» в соціальній мережі Фейсбук за посиланням:

https://www.facebook.com/groups/681681688587209 . А також на їхньому сайті: http://www.bobrytsya.kiev.ua/ 

Читати статтю далі